Нєнавіжу хахлов
А я то їх і досить так і не долюблюю. Не саме їх, не саме “вот нєнавіжу і всьо”, а те що вони роблять. Короче не люблю я коли ті що кажуть ми там типу українці і українську знаємо а самі, курвині діти, російською каряво говорять. Бидло!!!
Немає нічого страшного в російській, не має нічого страшного в непридатності до мовлення нею, а страшно і гидко спостерігати це відступництво, та щей в наші часи. Хахли, курви та уроди. Немає у вас самоповаги. Ви не люди, навіть не напів люди. Немає нічого людського. Ви схожі на корову чи свиню, яка сунула рило в корито і жре те що дадуть згори, не бачивши ніколи сонц бо шия заважає підняти очі в бік небес.
Бог віддв нам найцінніше, що у нього було, те що він залишав і хотів лишити собі, це сою землю. А ви ходите і плюндруєте її. Неціните і не ціните її, заглядаючи нечемним гостям в очі.
Щось мене понесло.
Коротше. Я мав на увазі що найгірше що мені не подобається, це те що людина що з дитинства вчила і розмовляла українському у нашій(!) незалежній Україні хочете виїбнутись тим шо ви піздєц охуєнно знаєте і розмовляєте російською. Та нахуй воно тре.
Інше діло я… (зараз буду виправдоуватись і жалітись) Я з дитинства російською шпрехав. Батьки теж. Лише мої дідусі і бабусі відступнічали в той особливий час, коли найбільша українська діаспора з набільшими не відступниками була в Сибіру.
Одже, любі мої. Думайте хто ви і чиї ви сини і доньки. Не курині ж…
Листопад 27th, 2008 at 2:08 pm
Коли малою поїхала до Німеччини, мама ввела мені тижні української та російської. перший тиждень російську граматику вивчаємо, диктанти пишемо, вправи робимо, книжки читаємо, лист на Україну також російською пишу, а наступного тижня все те ж саме, лиш українською. і я їй вдячна, бо інакше б забула рідну! повернулися. в аеропорту бабуся ледь серцевий напад не пережила, бо дитя за кожним другим словом до мами зверталося і питало: а як, приміром, “Weihnachtsbaum” українською буде?
і я знов спочатку вчилася говорити. говорили завжди українською. зіткнення інтересів відбулося тоді, коли пішла до школи. в школі розмовляла російською, мовою більшості, вдома – українською, мовою сім’ї, мовою предків. і так до дев’ятого класу, коли я, гімназистка, вирішила цілий день розмовляти українською. червоніла перед одногрупниками, які вважали, що я із кимось заклалася і тому маю цілісінький день українською говорити. і тому в новій школі (10-11 класи) я вирішила почати мовну епопею з нуля. була єдиною україномовною з-поміж ТРИДЦЯТИ однокласників. вони до мене спочатку ставилися як до ляльки Фербі: підходили, питали щось, аби почути мою відповідь українською. їх це страшенно тішило. а за два тижні сказали: годі вже жартів! переходь на нормальну мову. ладна була їм очі видряпати за таку відповідь. гррррррррррр!!!!!!!!!!!
а тепер я така як є. україномовна українка.
і я хочу народити дитину. українську дитину. щоб кров в її венах промовляла: я – з України. щоб вона говорила українською. щоб розмовляла стількома мовами, скільки захоче, проте ніколи не забувала рідної і надавала їй перевагу над усіма іншими. щоб вона слухала українських казок і пісень, щоб знала українських богів краще, аніж давньогрецьких. щоб казала: як справи?, добре і Бувай! щоб думала українською, мріяла українською, щоб сни снилися українською. щоб робила добро для близьких і далеких, щоб не поїхала з України за гроші чи задля кар’єрного зросту. і хочу, щоб в моєї дитини був батько. українець. україномовний українець. щоб любив її. щоб любив мене. чи я багато хочу?
втім, це трохи не по темі. але твій пост взяв за живе)))
Листопад 28th, 2008 at 5:44 pm
Ну буду вступати в довгу дискусію з тобою, друже.
Скажу от що. Якщо вирішив спілкуватись російською то спілкуйся російською, якщо українською – то українською.
я доречі теж в реалі спілкуюсь російською та блог пишу теж нею.
Не треба вдавати з себе великого мовознавця та патріота якщо неможеш 3 слова зв”язати рідною мовою, це вірно ти підкреслив.
я теж нелюблю некомпетентих хвальків та балоболів)
P.S. капча – зачьот