Коментарі до Нєнавіжу хахлов http://bobrowski.org.ua/2008/11/14/nenawydzhu-hahloff/ personliche seitchen Fri, 09 Oct 2009 19:58:12 -0400 http://wordpress.org/?v=2.8.4 hourly 1 Від: Mihalytch http://bobrowski.org.ua/2008/11/14/nenawydzhu-hahloff/comment-page-1/#comment-417 Mihalytch Fri, 28 Nov 2008 15:44:26 +0000 http://bobrovsky.org.ua/?p=59#comment-417 Ну буду вступати в довгу дискусію з тобою, друже. Скажу от що. Якщо вирішив спілкуватись російською то спілкуйся російською, якщо українською - то українською. я доречі теж в реалі спілкуюсь російською та блог пишу теж нею. Не треба вдавати з себе великого мовознавця та патріота якщо неможеш 3 слова зв"язати рідною мовою, це вірно ти підкреслив. я теж нелюблю некомпетентих хвальків та балоболів) P.S. капча - зачьот ;) Ну буду вступати в довгу дискусію з тобою, друже.
Скажу от що. Якщо вирішив спілкуватись російською то спілкуйся російською, якщо українською – то українською.
я доречі теж в реалі спілкуюсь російською та блог пишу теж нею.

Не треба вдавати з себе великого мовознавця та патріота якщо неможеш 3 слова зв”язати рідною мовою, це вірно ти підкреслив.

я теж нелюблю некомпетентих хвальків та балоболів)

P.S. капча – зачьот ;)

]]> Від: Nitha http://bobrowski.org.ua/2008/11/14/nenawydzhu-hahloff/comment-page-1/#comment-400 Nitha Thu, 27 Nov 2008 12:08:52 +0000 http://bobrovsky.org.ua/?p=59#comment-400 Коли малою поїхала до Німеччини, мама ввела мені тижні української та російської. перший тиждень російську граматику вивчаємо, диктанти пишемо, вправи робимо, книжки читаємо, лист на Україну також російською пишу, а наступного тижня все те ж саме, лиш українською. і я їй вдячна, бо інакше б забула рідну! повернулися. в аеропорту бабуся ледь серцевий напад не пережила, бо дитя за кожним другим словом до мами зверталося і питало: а як, приміром, "Weihnachtsbaum" українською буде? і я знов спочатку вчилася говорити. говорили завжди українською. зіткнення інтересів відбулося тоді, коли пішла до школи. в школі розмовляла російською, мовою більшості, вдома - українською, мовою сім'ї, мовою предків. і так до дев'ятого класу, коли я, гімназистка, вирішила цілий день розмовляти українською. червоніла перед одногрупниками, які вважали, що я із кимось заклалася і тому маю цілісінький день українською говорити. і тому в новій школі (10-11 класи) я вирішила почати мовну епопею з нуля. була єдиною україномовною з-поміж ТРИДЦЯТИ однокласників. вони до мене спочатку ставилися як до ляльки Фербі: підходили, питали щось, аби почути мою відповідь українською. їх це страшенно тішило. а за два тижні сказали: годі вже жартів! переходь на нормальну мову. ладна була їм очі видряпати за таку відповідь. гррррррррррр!!!!!!!!!!! а тепер я така як є. україномовна українка. і я хочу народити дитину. українську дитину. щоб кров в її венах промовляла: я - з України. щоб вона говорила українською. щоб розмовляла стількома мовами, скільки захоче, проте ніколи не забувала рідної і надавала їй перевагу над усіма іншими. щоб вона слухала українських казок і пісень, щоб знала українських богів краще, аніж давньогрецьких. щоб казала: як справи?, добре і Бувай! щоб думала українською, мріяла українською, щоб сни снилися українською. щоб робила добро для близьких і далеких, щоб не поїхала з України за гроші чи задля кар'єрного зросту. і хочу, щоб в моєї дитини був батько. українець. україномовний українець. щоб любив її. щоб любив мене. чи я багато хочу? втім, це трохи не по темі. але твій пост взяв за живе))) Коли малою поїхала до Німеччини, мама ввела мені тижні української та російської. перший тиждень російську граматику вивчаємо, диктанти пишемо, вправи робимо, книжки читаємо, лист на Україну також російською пишу, а наступного тижня все те ж саме, лиш українською. і я їй вдячна, бо інакше б забула рідну! повернулися. в аеропорту бабуся ледь серцевий напад не пережила, бо дитя за кожним другим словом до мами зверталося і питало: а як, приміром, “Weihnachtsbaum” українською буде?
і я знов спочатку вчилася говорити. говорили завжди українською. зіткнення інтересів відбулося тоді, коли пішла до школи. в школі розмовляла російською, мовою більшості, вдома – українською, мовою сім’ї, мовою предків. і так до дев’ятого класу, коли я, гімназистка, вирішила цілий день розмовляти українською. червоніла перед одногрупниками, які вважали, що я із кимось заклалася і тому маю цілісінький день українською говорити. і тому в новій школі (10-11 класи) я вирішила почати мовну епопею з нуля. була єдиною україномовною з-поміж ТРИДЦЯТИ однокласників. вони до мене спочатку ставилися як до ляльки Фербі: підходили, питали щось, аби почути мою відповідь українською. їх це страшенно тішило. а за два тижні сказали: годі вже жартів! переходь на нормальну мову. ладна була їм очі видряпати за таку відповідь. гррррррррррр!!!!!!!!!!!
а тепер я така як є. україномовна українка.
і я хочу народити дитину. українську дитину. щоб кров в її венах промовляла: я – з України. щоб вона говорила українською. щоб розмовляла стількома мовами, скільки захоче, проте ніколи не забувала рідної і надавала їй перевагу над усіма іншими. щоб вона слухала українських казок і пісень, щоб знала українських богів краще, аніж давньогрецьких. щоб казала: як справи?, добре і Бувай! щоб думала українською, мріяла українською, щоб сни снилися українською. щоб робила добро для близьких і далеких, щоб не поїхала з України за гроші чи задля кар’єрного зросту. і хочу, щоб в моєї дитини був батько. українець. україномовний українець. щоб любив її. щоб любив мене. чи я багато хочу?
втім, це трохи не по темі. але твій пост взяв за живе)))

]]>