Одже усі наші катання зараз мотвуються випитим пивасиком пивка у різних місцях нашої Сумщини. Першого разу ми його пили на горі твердих багатотоннажних відходів виробництва фосфорної кислоти, а другого на гранітному березі шламонакоичувача.

Одже перше катання

Нарешті вирвалися… Рудольф з самого ранку повалив у гараж задля того аби витягти свійвелик з купи усілякого хламу і це у нього добре вдалося. Я витяг свій зі своєї кімнати і вийшов на вулицю, як він подзвонив, і одразу вирішив переврити як моє барахло працює. Одразу видно що він у мене шнємец – усю зиму стояв на балконі, трішки у мене у кімнаті і галд працює… Я навіть нічого там не підкручував. Найцікавіше що підкручуємо ми в основному замінені деталі, не рідні. По дорозі, доки ще до харківського моста не доїхали, я зрозумів що давно не катався, ані елементарних правил дороднього руху, ані сили силушки мало було.

Як купили по пивасику і 1,5 л Іволжанської на зупинці СКД, то я вже запропонував поїхати подалі від проїжжої частини. Ну його. Поїхали але далі всеодно прийшлося їхати по ній.

І тут ми побачили її… Хлопчика з кліпу Aerials (S.O.A.D.). Хоча всеж то була дівчинка, але схожа, пісєц. Ми чуть з великів не попадали, та шиї собі не позкручували. Ну не можна ж так фарбуватись – можуть же бути і наслідки ))

Короче… Завалили ми на гору фосфогіпсу. Випили там пива. Побічили робітників, що довели нам що фосфогіпс радіоактивний. Ггг, ато я не знав… Ще й придовбалися, що там знак був що проїзд прохід і проповз заборонений. Вони набирали фосфогіпсу у камаз і кудись везли. Ми ще здивувалися навіть як вони проїхали повз нас, ми ж силіли над дорогою. Але потім як спускалися зрозуміли що там 2-і дороги. одже ми поїхали пой щонами не звідана. Краєвид схожий на щось середне між чорнобилем, сибіром та ще чимсь не знаним. Болота зі втопленими у них скелетами мертвих дерев. Вода у болоті руда і мертва. Спускаючись нам вдалося у кущах побачити білочку. Так, так маленьку білочку, що змогла вижити поміж того глумління над землею, матінкою нашою.

В принципі ми планували тільки на горі фосфіка побівати і додому, до нені. Але раптом ми зрозуміли що нам мало тож поїхали на ГТВ-2. Довго ми його шукали. Найшли не тільки його, алей пкинуте поселення в якому вже нікого немає. Лише хати пусті, деякі вже без даху, віконець і дверей, лише глиняні стіни залишились. То мабудь хати розумних людей, що зрозум, що нєхуй садить городи і жить там. Короче, от вам файл у ньому наш шлях з максимальною похибкою 2 м.

Катання 2

НУ цього разу ми покаталися і нафотографувались на славу. І навіть пива у 2 рази більше узяли. Ми їздили на хімпромівський шламонакопичувач. Де попаранчеві долини шламу сягають небокраю, де сморід токсичних відходів, де риба не водиться, де лелека шукає отруйне жабеня, кружляючи над болотом. Де випасають кізочок на бетонних берегах 4ї секції.

Саме на берегах тієї секції ми і пили пивасик. Допили, і я помітив що цигарки я забув. Фак… Цілий день я не курив. Лазили по тракторах, щотам стояли для ліквідації прориву дамби.

Хоча і друге катання і було довшим і на мою думку бігатшим на пригоди, чомусь я не можу це описати, бо це не можливо…