Немає нічого страшного в російській, не має нічого страшного в непридатності до мовлення нею, а страшно і гидко спостерігати це відступництво, та щей в наші часи. Хахли, курви та уроди. Немає у вас самоповаги. Ви не люди, навіть не напів люди. Немає нічого людського. Ви схожі на корову чи свиню, яка сунула рило в корито і жре те що дадуть згори, не бачивши ніколи сонц бо шия заважає підняти очі в бік небес.

Бог віддв нам найцінніше, що у нього було, те що він залишав і хотів лишити собі, це сою землю. А ви ходите і плюндруєте її. Неціните і не ціните її, заглядаючи нечемним гостям в очі.

Щось мене понесло.

Коротше. Я мав на увазі що найгірше що мені не подобається, це те що людина що з дитинства вчила  і розмовляла українському у нашій(!) незалежній Україні хочете виїбнутись тим шо ви піздєц охуєнно знаєте і розмовляєте російською. Та нахуй воно тре.

Інше діло я… (зараз буду виправдоуватись і жалітись) Я з дитинства російською шпрехав. Батьки теж. Лише мої дідусі і бабусі відступнічали в той особливий час, коли найбільша українська діаспора з набільшими не відступниками була в Сибіру.

Одже, любі мої. Думайте хто ви і чиї ви сини і доньки. Не курині ж…

Надибав статтю…
Сподобалась…. Виклав… Прoшу читати!

Можна розмовляти українською, вбиратися у вишиванки на різних дійствах, але залишатися совком. Або хохлом, який ототожнює Україну лише з салом, варениками, борщем і горілкою. Що значить бути патріотом — кожен розуміє по-своєму. Українці з діаспори переконані: якщо говориш українською мовою, ти – патріот. Не дай Боже, аби вони почули від тебе «москальську» мову. Проте зовнішня атрибутика українськості не гарантує неукраїнськості внутрішньої. Розмовляти українською не гарантує бути українцем і любити Україну. Багато з нас народилися і прожили частину життя в Радянському Союзі. Там здобули освіту, друзів, життєвий досвід. При цьому багато хто не чув навколо себе української мови. Хіба що коли дітьми їздили з батьками в село до родичів. Одним махом «справжнім українцем» не станеш.

Звичайно, можна розмовляти українською, вбиратися у вишиванки на різних дійствах, але залишатися совком. Або хохлом, який ототожнює Україну лише з салом, варениками, борщем і горілкою. Якими б смачними вони не були. І при цьому казати з гордістю: «Та я ж сама хохлушка!» Або «ми, хохли, любимо те-то» чи «хохли не можуть без того-то». Більшість українців по-хохляцькому прибідняються або плазують перед іноземцями. Мовляв, що нам з ними тягатися! Нам до Німеччини (Франції, Швеції і т.д.) далеко. Куди нам до Європи?

Чому так не кажуть німці, французи, шведи? Чому фіни, яких трохи більше 5 мільйонів, мають національну гордість, самоповагу і навіть пиху? Мій фінський знайомий – топ-менеджер Еса Коскінен з міста Тампере, навесні втретє приїздив до Києва у справах. Його фірма хоче продавати своє обладнання з очистки води – Україна є великим ринком збуту. Сказати, що йому дуже сподобалася наша столиця – це нічого не сказати! Хоча Еса – типовий скандинав – небагатослівний і неемоційний. Час він проводив переважно в українських ресторанах, кафе й антикварних магазинах. Він – завзятий колекціонер речей в стилі модерн. Кожного разу везе додому якісь вази, лампи, підсвічники, рами для дзеркал або картин початку 20 століття. Останнього разу купив за 400 євро бронзове відро для льоду — щоб охолоджувати пляшки з шампанським. На відрі вигравірувано дату – 1909 рік.

Цього року я побувала в Гельсінкі й нарешті зрозуміла, чому Еса до нас їздить. У нас, на відміну від фінської, дуже смачна, багата й різноманітна їжа. У нас добрий клімат. У Фінляндії взимку світловий день триває 3-4 години. У нас багатюща природа. Навесні вона просто буяє. Їдеш поїздом чи машиною по Україні – тут тобі й ліси, і ріки, і степи, і поля. Все яскраве, живе. А по Фінляндії їдеш – берези, ялини, берези, ялини. Ну ще – озера, болота, озера, болота.

У Гельсінкі в травні, коли починає трохи гріти сонце і на термометрі +12 градусів за Цельсієм, фіни скидають із себе одяг і одягають босоніжки та шорти, коли нам не жарко в плащах і туфлях. Фінським дівчатам і жінкам, на відміну від українок, бракує смаку і властивий якийсь анти-естетизм. Багато низькорослих та повненьких. Як на мене, то вони вдягаються просто жахливо. Якщо це не класичний одяг. Коли бачиш гарно вдягнуту симпатичну жінку, то 90% імовірності, що вона з Росії. Там у готелях і ресторанах працює багато росіянок.

В Києві можна купити чудові антикварні речі, серед яких трапляються справжні витвори мистецтва. В Гельсінкі ж їх просто немає. Як немає антикварних салонів і магазинів. Наступного разу Еса Коскінен планує поїхати до Львова під час своєї відпустки. Може, після того візиту він захоче переїхати в Україну назовсім? Чому ж ми не цінуємо Україну і все, що вона має?

Ну от, виходить так що треба любити Україну не тільки за вишиванки, борщ та сало, а ще й за антикваріат

А надибав я її у свого друга-полтавчанина Мартіна, у його блозі

От напишік каментарик на цю статтю що вона класно

То я робив змішання стилів або мов. Слава Богу шо зіменем я уже визначився. Бо то я був з російської Zhenia чи Zhenya, тобільш українською Genia чи Genya. Але тепер я вже визначився – яукраїнський ЄВГЕН і шо ті хто придумав транслітерацію підараси. БоЄвген – то Eugen. А от з прізвищем поки-що вагаюся. Просто не розуміючому Євген і Євгеній у паспорті перекладено, а не транслітеровано,рахунок у банку на Evgeniy, загран-паспорт на Ievgen, чому гонять напереіменування кримських сіл і селищ на українську мову. Кажуть, мов,то вони галімо перекладають і гонять на укр мову. Сука, от переклали бпо іншому, менш пизділи б. І ващє, жизнь ето боль. Пойду на кладбіщебуду пісать стєхі о болі. А весь світ нехай іде у країни 3-го світу ітусується зі своїми клятими камформістамі.

ПС: Забув. Шо хотів сказать. Найголовніше, про що я це все написав. Я перйменувався BobroVskyj з у BobroWskyj.